People are strange when you are stranger
Faces look ugly when you’re alone
Jim Morrysson
? Як часто я дивлюсь у дзеркало? Що може бути дзеркалом? Те, що ми називаємо власне „дзеркало” і ще скло, компакт-диск, вітрина магазину, метал, <будь-який до блиску відполірований предмет, що відбиває світло>.... а також людина, її душа та очі. Світ складається виключно із дзеркал, куди ж тоді подіти свій погляд, якщо не у дзеркало і – цікавий парадокс – людина найбільше залежить від свого примарного віддзеркалення в душі іншої людини.....який дешевий, спрощений спосіб ухилятися від дійсності, яка вбога втеча у фальшиву амбітність...
? А ви не задумувались над цим? Ми ж кожного разу, коли дивимось будь-де та у будь-чому намагаємось побачити своє віддзеркалення – привид самого себе, який і формує самооцінку, маніпулює нами та провокує до певних дій. Що ж таке авторитет? Це ж те саме масове віддзеркалення.... Дивно, наївно, беззубо, бо ж люди все своє життя лягають кістьми у боротьбі за авторитет, за своє визнання у суспільстві і тоді постає питання – навіщо ж це все? Що ж таке авторитет у суспільстві, це ж судження поміщиків і поміщиць, судження інституток, дріб’язкові судження дрібних урядовців та бюрократичні судження вищих урядовців, претензійні судження школярів, зарозумілі судження стариганів та бабусь, а також судження провінційних адвокатів, громадських діячів, судження дітей, які прислухаються до суджень батьків, (о)судження сусідів, судження покоївок, служниць і куховарок, судження тіток і пенсіонерок – ціле море суджень, кожне з яких визначає тебе в іншій людині і відтворює тебе в її душі. Це все так, ніби ти кожного разу народжуєшся в тисячах тісних душ?
? Мені це все остогидло, адже ці всі судження – неоднорідні та різні. Отак для одних я є мудрим, для інших – дурним, для одних – значним, для других – ледь помітним, для одних – ерудованим, для інших – невігласом, для одних – простацьким, для інших – аристократичним. І ось так летить час а разом із ним вихром мчиться твоє життя, а ти в той час розіп’ятий поміж вищістю на нижчістю, запанібрата з одним і з іншим....яке ж то лицемірство...то поважаний – то легковажений, то бундючний і зневажений – то обдарований і безхребетний... коли як складеться ситуація! І, найгірше, я не знаю, чий я – чи тих, котрі мене цінують, чи тих, котрі не цінують мене... І хочеться підняти каміння і порозбивати усі дзеркала, щоби вийти сухим з води, та жити стерильним життям. це виключено Творцем.
? Є люди, які бачать себе однаковісінькими у різнобарвних дзеркалах, мені насправді шкода цих людей, бо вони – останні лицеміри, які не знають свого кольору та для синіх стають синіми, для чорних – чорними, а для фіолетових – фіолетовими. ось так все життя міняють маски з однієї на іншу, ніколи не показуючи своєї справжньої сірості, щоби не побачити цього кольору у дзеркалі. Невже це я? Напевне... Що ж робити? Куди ж дивитись? Хто ти насправді?
? Ось так і потихеньку зраджуєш з дзеркалами собі самому. У невидимому дзеркальному світі діється постійне насильство, ми не існуємо самі собою, ми – лише функція інших людей, ми мусимо бути такими, як нас бачать, адже ми залежимо від усього цього. Кожне створіння описується формулою: y = f(x)….. Це ж треба бути наївним тому, що хтось наївний через те, що ти наївний, бути дурним тому, що хтось дурний має тебе за дурного, бути зеленим тому, що хтось незрілий занурює тебе і купає у власній зелені, - о, можна ж зійти з розуму з того всього.
? Що робити? Куди дивитись? Ким бути?
? І тоді залишається лиш один знак питання - ? Можна й у знак питання дивитись, наче у дзеркало, але тоді швидко важчає голова і стає складно блукати стежками життя. Коли ти обираєш цей шлях – то моя тобі порада – дивись у цю закарючку без крапки, яка логічно завершує знак – зійдеш з розуму швидше. Податись у дурку – не найкращий спосіб втечі від дзеркального світу. Ось ще декілька невдалих спроб втечі: заснути, забутись, марити нереальним, лицемірити, захопитись буденним, дивитись в землю, сховатись у шафі .... всіх не перерахуєш. Але ж повинен бути правильний шлях, той шлях, який перетворить усі знаки питання – на знаки оклику, адже ж це здається так просто, вони такі подібні.
! Вихід є! і це не втеча, бо життя – це складний дзеркальний лабіринт, від цих дзеркал не сховаєшся і не втечеш. Світ так створений, що усе має свій початок і свій кінець, усе-усе, крім одного Творця, який усе й придумав. Найкраще – запитати у Нього й отримати відповідь:
! „Псалми 33:6 Приглядайтесь до Нього й засяєте, і не посоромляться ваші обличчя!”
! Уявіть собі, ви в оточенні сотень мільонів дзеркал, у які ви кожного дня вдивляєтесь, для того щоб знати, що робити далі. Але не обов’язково, вдивлятись в усі свої відображення, адже є одне Дзеркало, яке є всім і все є у Ньому. варто дивитись лише туди – і ви засяєте, і не посоромляться ваші обличчя. „Ходити у світлі” означає дивитись лише в одне дзеркало, яке освітлює тобі стежку.
! кінець ще не настав, отож,
! Будьте готові до всякого доброго діла Тит.3:1
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Архимандрит Даниил (Сарычев) - Девятова Светлана 8 сентября 2006 года в 22 часа 45 минут мирно отошел ко Господу старец Даниил, старейший насельник московского Донского монастыря архимандрит Даниил (Сарычев).
В конце апреля 2006 года мне посчастливилось встретиться с архимандритом Даниилом. (К старцу Даниилу уже почти никого не пускали, после болезни он был очень слаб.) К весне 2006 года книга о православных старцах уже была сдана в московское издательство «Артос-Медиа», мы приступили к работе над второй частью о православных старицах. Рассказывая о схимонахине Любови, мы планировали упомянуть и о том, что блаженная старица Любовь в 1995 году встречалась с архимандритом Даниилом, хотелось немного рассказать и самом старце Данииле. Отцу Дмитрию Шпанько удалось договориться о встрече, но в самый последний момент встречу отменили, но дозвониться до меня и сообщить об этом не смогли, поэтому 30 апреля я приехала в монастырь (заранее), но в назначенный час никого не встретила. Я долго молилась у раки Святителя Тихона, и уверена, что именно по молитвам святого, спустя 2 часа попала в келью старца Даниила, где, по милости Божией, удостоилась получить благословение великого старца, и разделить праздничную трапезу с ним и его духовными чадами.
Нужно признаться, что за три дня до этого, во время обострения язвенной болезни, я не могла вообще принимать пишу, укрепляла себя лишь святой водой, просфорой, да монастырскими сухариками. Старец Даниил благословил есть вместе со всеми, по послушанию съела всё и исцелилась. (В тот день вечером я ждала очередного приступа боли, но всё прошло, на утро я могла уже кушать всё спокойно.) Слава Богу, за всё!
Вечером 21 сентября 2006 года, когда очерк о старце Данииле был в основном готов, внезапно наступило полное изнеможение - долго молилась лёжа, когда силы начали возвращаться, встала, подошла к шкафу с иконами и ощутила благоухание. Благоухала в правом нижнем углу бумажная икона Донской Божией Матери, купленная примерно в конце1991- начале 1992 года в Донском монастыре. (На обратной стороне иконы было написано –«400 лет основания Свято-Донского Ставропигиального монастыря (1591-1991г.г.)». Эта бумажная икона и Курская-Коренная икона Божией Матери «Знамение» (которую мне удалось в своё время приложить к чудотворной иконе), чудом уцелели во время пожара в 1995 году, когда от зажжённой свечи сгорели у меня дома на полке даже иконы приклеенные к деревянной основе. Взглянув на обратную сторону иконы, я вспомнила, как пятнадцать лет назад впервые пришла в Донской монастырь и подошла, как и все верующие, находящиеся около храма, к старцу Даниилу, который только что вышел из храма (в это время многие верующие устремились к нему и стали просить благословения). Благодарю Господа, что удостоилась встретиться со старцем Данилом вновь весной 2006 года.
