Унеси от меня, как песчинки пустыни,
Нетерпения искры, сжигавшие душу.
Горек запах побитой ветрами полыни,
Зато стебель окреп, и он выдержит стужу.
Благотворно ложатся слова из Писанья
На молекулы сердца, лишённые ласки.
Божий Дух и его неземное касанье
Сообщают мне чувства небесной окраски.
Отвернусь от себя, не зациклюсь на «эго» -
хватит вскармливать душу излишком вниманья.
Обращусь я к Тому, Чьим неброским побегом
Ощущаю себя на Лозе упованья.
Унеси от меня, как песчинки пустыни,
Нетерпения искры, что палят и сушат.
Отголоском Твоим буду вечно отныне.
Заполняй же Собой мою грешную душу.
Нина Матэф,
Israel
После моих долгих поисков и хождения ложными путями Господь Сам нашёл меня, и это была незабываемая встреча Отца и Его блудной дочери.
Прочитано 4620 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Не вдомёк мне куда
Ты уносишь песчинки пустыни
Никогда не видала я
прибитой ветрами полыни
До безумства люблю я
слова, что по форме красивы
и слова из Писанья
как видений моих подтвержденья
И расставлю в стихах своих
правильно букаф курсивы
Сброшу враз сарафаном
свои наважденья
Стебель мой уж окреп
от объятий любимого Эго
Нетерпения искры
так палят и сушат
Как волнительно чтать
постороннему про мою небо
И впихать не желающему
прежде всего
Про мою необычную душу
Комментарий автора: О, Михаил, вы так осерчали на меня? Простите, если чем обидела.
А необычная душа?.. Да у каждого душа необычна. И у вас тоже. Ведь каждый из нас в чём-то уникален.
Мир вам!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
